суботу, 16 березня 2019 р.

Рідний край – колиска його життя


15 березня в Токарівській СБФ для учнів старших класів місцевої школи була проведена літературна вітальня «Рідний край – колиска його життя», присвячена 100 – річчю від дня народження українського прозаїка, драматурга, нашого земляка Олексія Федотовича Коломійця.
Він народився навесні 1919 року в Харківцях на Полтавщині. Був шостою дитиною в бідняцькій сім’ї, де всі вміли й любили читати. З цього самого села родом ще один класик нашої літератури — Архип Тесленко.
У драматургію приходять різними шляхами, але що характерно — частенько в уже зрілому віці, з багажем, так би мовити. Кожен з нас на цій землі — мандрівник, і наповнює свою дорожню торбинку то одним, то іншим — бідами, радощами, зустрічами, розставаннями. У торбинці Олекси (Олексія, якщо за паспортом) Коломійця до моменту появи його першої п’єси вже був і переїзд з рідного села до міста, і газетний технікум (де вчилися майбутні письменники Олесь Гончар, Григорій Тютюнник — теж хлопці з Полтавщини), і робітфак Харківського інституту радянської торгівлі, й історичний факультет Харківського університету, і комсомол, і фронт. На війні — з перших її днів, служив артилеристом, поки не демобілізували через поранення влітку 1942 року. Бував і в редакторському кріслі (газета «Молодь України», журнали «Зміна», «Ранок»).
Першу п’єсу — «Фараони» — він написав 1961 року, коли йому було вже за сорок. Ці сорок літ були в житті України дуже драматичними: колективізація, голод, єжовщина, війна. Все перелічене, здавалось би, не сприяло появі комедії. А «Фараони» — якраз комедія, зроблена в кращих традиціях античних та вітчизняних комедіографів. Герої «Фараонів» — звичайні українські колгоспники, показані у фантастичних обставинах (жінки й чоловіки міняються місцями в ієрархії професій). П’єса здобула стрімкий успіх, перша її прем’єра відбулася в Москві, в театрі ім. Гоголя. А вже до кінця 1962 року «Фараони» йшли в 71 театрі Союзу. До цього серед наших драматургів всесоюзний успіх мав лише Олександр Корнійчук, улюбленець Сталіна.
Услід за дебютною п’єсою на сценах з’являлися інші, майже щороку — нова п’єса. Так світ побачили «Дванадцята година» (1961), «Чебрець пахне сонцем» (1963), «Прошу слова сьогодні» (1964), «Планета Сперанта» (1965), «Спасибі тобі, моє кохання» (1966), «Келих вина для адвоката» (1969), «Горлиця», «Перший гріх» (1970), «Одіссея в сім днів»(1972), «Голубі олені» (1973), «Кравцов» (1975), «Срібна Павутина» (1977), «Дикий Ангел» (1978), «Злива» (1986).
Олексій Коломієць, віднаходячи джерела людяності й духовності, звертаючись до традицій — трудових, сімейних, етичних, знаходячи «в серці те, що не вмирає» - закони любові, честі, добра - показував шляхи їх відродження й повернення.
Його драми, чи, як він їх називав, дилогії, незважаючи на ліричний лад, мужні, бойові там, де йдеться про захист таких моральних принципів, як правда, добро, честність, моральна чистота. Драматург анатомував психіку, духовний світ людини.



Немає коментарів:

Дописати коментар