Чорнобиль - вічний біль

Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього.

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, коли всі спали безтурботним сном, о першій годині 23 хвилини над IV реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велетенське полум’я.

У ліквідації аварії брали участь 600 000 людей: пожежники та медики, військовослужбовці та персонал станції – вони виконували свій обов’язок, ризикуючи своїм здоров’ям та життям.

26 квітня   Токарівською СБФ проведено годину – реквієм «Чорнобильська трагедія – одвічний біль на Україні», учасники якої  зібралися, щоб згадати найстрашнішу катастрофу ХХ-го століття – аварію на Чорнобильській АЕС та висловити свою безмірну вдячність героям нашої Батьківщини, які захистили світ від небувалої біди, вшанувати земляків – учасників ліквідації аварії на Чорнобидьській АЕС, адже саме вони ціною свого власного здоров’я та життя ліквідували наслідки Чорнобильської катастрофи.

Проходять роки, та біль Чорнобильської катастрофи ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках.

Булінгу – НІ!

Що таке булінг? Як йому протистояти? Як не стати його жертвою? Як поводити себе жертві та свідку цього явища? На ці та інші питання відповіді отримали учасники бібліотечної години «Булінгу – ні!», що пройшла 23 квітня в Токарівській СБФ для учнів школи.

Булінг – це залякування, фізичний або психологічний терор. Це форма жорстокого поводження, коли фізично або психічно сильніший індивід або група отримує задоволення, принижуючи або завдаючи болю слабшим. Це психологічна катастрофа, яка існує багато років і щороку набирає все більших масштабів, приймає більш сучасні форми (кібербулінг) і стає більш жорстокою.

Діти ознайомилися з інформаційним стендом «Булінгу – ні!», переглянули відео презентацію, взяли участь у конкурсі малюнків «Ми проти боулінгу», проходити тести та займалися вправами, які допомагають стати більш згуртованими.

Рідний край – колиска його життя

15 березня в Токарівській СБФ для учнів старших класів місцевої школи була проведена літературна вітальня «Рідний край – колиска його життя», присвячена 100 – річчю від дня народження українського прозаїка, драматурга, нашого земляка Олексія Федотовича Коломійця.

Він народився навесні 1919 року в Харківцях на Полтавщині. Був шостою дитиною в бідняцькій сім’ї, де всі вміли й любили читати. З цього самого села родом ще один класик нашої літератури — Архип Тесленко.

У драматургію приходять різними шляхами, але що характерно — частенько в уже зрілому віці, з багажем, так би мовити. Кожен з нас на цій землі — мандрівник, і наповнює свою дорожню торбинку то одним, то іншим — бідами, радощами, зустрічами, розставаннями. У торбинці Олекси (Олексія, якщо за паспортом) Коломійця до моменту появи його першої п’єси вже був і переїзд з рідного села до міста, і газетний технікум (де вчилися майбутні письменники Олесь Гончар, Григорій Тютюнник — теж хлопці з Полтавщини), і робітфак Харківського інституту радянської торгівлі, й історичний факультет Харківського університету, і комсомол, і фронт. На війні — з перших її днів, служив артилеристом, поки не демобілізували через поранення влітку 1942 року. Бував і в редакторському кріслі (газета «Молодь України», журнали «Зміна», «Ранок»).

Першу п’єсу — «Фараони» — він написав 1961 року, коли йому було вже за сорок. Ці сорок літ були в житті України дуже драматичними: колективізація, голод, єжовщина, війна. Все перелічене, здавалось би, не сприяло появі комедії. А «Фараони» — якраз комедія, зроблена в кращих традиціях античних та вітчизняних комедіографів. Герої «Фараонів» — звичайні українські колгоспники, показані у фантастичних обставинах (жінки й чоловіки міняються місцями в ієрархії професій). П’єса здобула стрімкий успіх, перша її прем’єра відбулася в Москві, в театрі ім. Гоголя. А вже до кінця 1962 року «Фараони» йшли в 71 театрі Союзу. До цього серед наших драматургів всесоюзний успіх мав лише Олександр Корнійчук, улюбленець Сталіна.

Услід за дебютною п’єсою на сценах з’являлися інші, майже щороку — нова п’єса. Так світ побачили «Дванадцята година» (1961), «Чебрець пахне сонцем» (1963), «Прошу слова сьогодні» (1964), «Планета Сперанта» (1965), «Спасибі тобі, моє кохання» (1966), «Келих вина для адвоката» (1969), «Горлиця», «Перший гріх» (1970), «Одіссея в сім днів»(1972), «Голубі олені» (1973), «Кравцов» (1975), «Срібна Павутина» (1977), «Дикий Ангел» (1978), «Злива» (1986).

Олексій Коломієць, віднаходячи джерела людяності й духовності, звертаючись до традицій — трудових, сімейних, етичних, знаходячи «в серці те, що не вмирає» - закони любові, честі, добра - показував шляхи їх відродження й повернення.

Його драми, чи, як він їх називав, дилогії, незважаючи на ліричний лад, мужні, бойові там, де йдеться про захист таких моральних принципів, як правда, добро, честність, моральна чистота. Драматург анатомував психіку, духовний світ людини.

Столиця квітуча розкинулась на Дніпрових кручах

«Як тебе не любити, Києве мій!» - такі слова можна почути і від киянина, і від туриста, і навіть від людини, яка бачила місто тільки по телевізору. Проте той, хто побував тут одного разу, обов’язково захоче повернутися.

Для користувачів Токарівської СБФ 2 березня було проведено батл цікавих фактів «Столиця квітуча розкинулась на Дніпрових кручах».

«У тобі - великого народу ніжна і замріяна душа»

21 лютого представники всіх націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови. Свято було започатковано у листопаді 1999 року на тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» - звучало у заголовку документа. Міжнародне свято рідної мови мало послугувати захисту мови як культурної спадщини кожної окремої національності, кожної народності на нашій планеті.

Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.

Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. За оцінкою фахівців, із 6000 мов, які нині існують, половина з них знаходиться під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Тому ЮНЕСКО своїм Рішенням прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Привернення уваги міжнародної спільноти до цієї теми – важливий крок до визнання необхідності захистити різноманіття культур.

До дня рідної мови Токарівською СБФ було проведено день інформації «У тобі – великого народу ніжна і замріяна душа». Впродовж дня до уваги користувачів були представлені: книжкова виставка «Наша мова – солов’їна», інформаційно – бібліографічний огляд літератури «Рідна, калинова, щира і чудова – все це наша мова», відео – презентація «Рідна наша мова, в житті для нас – основа», година корисної інформації «Українська державна мова – символ єднання та престижу українського народу»

За честь, за долю, за українську волю

Герої Небесної Сотні назавжди змінили нашу Україну і самих українців, підняли наш національний і патріотичний дух. Саме завдяки Майдану наша держава довела всьому світові гідність, мужність і тверду волю українців до справедливості. Кожен здійснив особистий подвиг – віддав найцінніше – своє життя заради нової України.

Ніхто не в праві забути морозні дні 2013 - 2014 року, коли від напруги закипала в жилах кров, коли в ім’я віри і правди один за одним падали від куль майданівці, аби прорости в наших серцях червоними квітами пам’яті.

 Небесна сотня – це наш біль і наша гордість, це наші сльози і наш душевний щем вдячності за все, що вони зробили для нас. Сьогодні вони дивляться на нас з небес і думають - не дайте злу перемогти, адже Україна і нині в сльозах, на її захист у війні з російським агресором стають тисячі й тисячі патріотів своєї держави, борються за її єдність та цілісність. Тому ми не маємо морального права здаватися, не маємо морального права не боротися, адже нам сам Бог велів захищати свою Батьківщину.

 По країні вже з’являються перші вулиці, майдани, школи, названі на честь Героїв Майдану, будуть зведені пам’ятники, відкриються музеї …

На знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року) захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини та європейське майбутнє України - Президент України Петро Порошенко 11 лютого 2015 року підписав Указ «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні». 20 лютого назавжди увійде в історію України, як день жалоби і пам’яті.

20 лютого для учнів старших класів Токарівської ЗОШ І – ІІІ ступенів та жителів громади в приміщенні Токарівської СБФ було проведено урок пам’яті «За честь, за долю, за українську волю». Учасники заходу затамувавши подих слухали розповіді ведучих,  переглянули відео «Як це було», ознайомилися з виставкою гідності «Революція, охрещена кров’ю».

Крізь пекло Афганської війни

 З кожним роком все далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але ми не вправі викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнутих у солдатські шинелі.

15 лютого 2019 року відзначалася знаменна дата – 30 річниця виведення військ з республіки Афганістан. Афганська війна продовжувалася з 25 грудня 1979  до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів.

Вже стало традицією 15 лютого вшановувати всіх учасників бойових дій на території інших держав.

Війна в Афганістані, яка тривала 10 років і принесла смерть у тисячі українськиї родин, має стати уроком для всіх, уроком для прийняття виважених рішень щодо участі у різних військових конфліктах, бо найціннішим є людське життя.

По Токарівській сільській раді проживає 10 чоловіків, яких життя кинуло в далекий гірський  край у вир війни.

15 лютого Токарівською бібліотекою  проведена година відваги «Крізь пекло Афганської війни», на яку були запрошені воїни – інтернаціоналісти, голова Лохвицької районної організації ветеранів Афганістану О. І. Савченко, жителі громади. Присутні уважно слухали ведучих, зі сльозами на очах переглядали відео, слухали виступи в. о. сільського голови Кочерги В. І. та Савченка О. І.

Нам не забути славу Крут

Щороку, 29 січня, кожен українець схиляє голову перед пам’яттю про тих, хто в далекому 1918 році боронив незалежність України ціною власного життя.

29 січня 1918 року на залізничній станції Крути в Чернігівській області 300 київських студентів, захищаючи підступи до Києва, вступили в нерівний бій з шеститисячною армією більшовиків під командуванням Михайла Муравйова, яка серед інших вела наступ на Українську Народну Республіку.

Точна кількість загиблих студентів офіційно ніде не зафіксована. За свідченнями учасників подій, було вбито більше 250 осіб з українського боку. Відомі імена тільки 27 студентів, яких взяли в полон і розстріляли. Їхні тіла пізніше були урочисто перепоховані на Аскольдовій могилі в Києві.

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців

Славних, молодих…

29 січня в Токарівській СБФ було проведено відео годину «Крути: зрада чи перемога», також презентована тематична вітрина «Нам не забути славу Крут».

            Крути, без сумніву, були, є і будуть завдяки героїзму молодих студентів, однією з героїчних сторінок нашої історії. Крути стали початком нової доби в історії України. Без Крутів навіть Акт злуки 22 січня 1919 року був би лише документом.

Кров під Крутами не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя, розцвітають пелюстки Волі. Вже 29 січня 1919 року на роковини бою під Крутами, до Аскольдової могили героїв прийшли студенти й гімназисти. Вони дали клятву на вірність Україні, на вірність тим ідеям, за які життям заплатили герої.

Слава, слава Україні і її народу,

Що своїм життям безцінним захищав свободу,

 Що довідну самостійність розумом відстояв,-

 Тричі слава Україні і її героям.

Єдина духом Україна

День Соборності України – національне свято, що відзначається щороку 22 січня. Сьогодні соборність не обмежується лише ідеєю збирання етнічних земель у рамках національної держави, а передбачає також духовне єднання всього населення країни незалежно від національності.

Соборність – це забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, міцний фундамент для побудови процвітаючої демократичної національної держави.

22 січня для користувачів Токарівської СБФ було проведено патріотичну бесіду «Єдина духом Україна», в рамках якої присутні переглянули презентацію «День Соборності України» та ознайомилися з книжковою виставкою «Соборність рідної землі – основа нашої держави»